Сьогоднішня розмова про гострі кути та підводні камені мовної ситуації в Україні з ректором Академії мистецтв імені Павла Чубинського, професором філософії, Заслуженим діячем мистецтв України Василем Романчишиним.
ДЕ ЗВУЧИТЬ РОСІЙСЬКА МОВА, ТАМ Є ЗАГРОЗА КРИВАВОГО, НАСИЛЬНИЦЬКОГО , ТЕРОРИСТИЧНОГО ЗАХОПЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ
– Василю Григоровичу, на четвертому році великої війни знову спостерігаємо загрозливий стан у царині української мови в Україні. У чім причини та як протистояти?
–У мене таке враження, як би це жорстко не звучало, що більша половина людей як тільки припиниться жахіття гарячої фази московитсько-української війни, будуть ставитись знову до одвічних ворогів України як до«старших братів». Бо яка ще має бути переконливіша аргументація стосовно того, що з російською мовою треба розпрощатися, як і взагалі з усим російським, раз і назавжди, коли путін каже, мовляв, там, де російська мова – там росія, а Віткоф каже, що путін захопив Донбас тому, що там переважно російськомовне населення. Виходячи з їхньої логіки, там де звучить російська мова, є загроза кривавого, насильницького , терористичного захоплення території, і що ця територія вже не буде Україною, а стане московією.
Коли так склалося, що у нас дехто не може без «что» і «как», то , по-перше, звикайте до того, що живете в Україні, а по-друге, починайте розуміти і поважайте тих, хто робить Україну Україною. А Україну Україною робить українська мова і носії цієї мови. А виходить так, що ми, українці, ніби повинні аж трішки вибачатись, що буцімто створюємо російськомовним незручності, бо їм було б краще по-московитськи. А щодо нас можна влаштовувати тиск і незручності на мовному грунті? Незручності для українців також тривають у вигляді ракет, шахедів, смертей та прапорів на українських цвинтарях. А все починалось з російської мови.
І коли мені кажуть, що Київ Одеса,Чернівці або Вінниця здавна були російськомовними, то я вкотре запитую: скільки було російськомовних до 1654 року в Україні? Жодного, хто говорив би московитською мовою! Якою мовою тоді послуговувалися люди на цій землі? Звичайно ж, тією, якою створювалися українські народні пісні,– УКРАЇНСЬКОЮ. І ті пісні дійшли до нас фактично у незмінному вигляді. То є найкращий аргумент на користь того, що українська мова – древня, і побутувала та побутує на наших землях органічно. Це мова спілкування наших предків, дідів-прадідів з часів середньовіччя та Київської Руси-України. Тому я непримиренний щодо компромісів з російською мовою. Російська мова дорівнює смерті України.
Зараз навіть мовний омбудсмен каже, що ми повинні позбавити російську мову статусу мови, яка потребує захисту та сприяння. Я абсолютно згоден.
Надавати статус мови, що потребує підтримки, потрібно українській. І ще кримськотатарській треба було надати років тридцять тому, тоді не було б тієї біди в Криму, що сталася. Бо ми тоді з киримлине шукали точок дотику у поглядах на нашу спільну історію, яка не завжди була безхмарною, а міркували, як би не дати їм можливості масово осісти в Криму. Натомість офіцерня з Архангельська й Далекого сходу масово оселялася в Криму на пенсії, тож маємо результат. Скільки ще разів хочемо наступати на ці самі граблі?
Тому, на мій погляд, все, що пов’язано з росією, маємо відкинути. Хтось каже, мовляв, воюємо з пам’ятниками. Завжди так: спершу йдуть пушкіни-чайковські, а за ними – російські гвинтівки і багнети. Вони приходять, насаджують свою мову, витісняють мову корінного народу, тобто українців, а потім ідуть зі зброєю нібито захищати тих людей, які тут споконвіку жили і їм є якась загроза. І знову лавров скаже, що на більшій частині України панує нацистський уряд, який російську мову визнав забороненою. А московити, коли приходять зі зброєю у Маріуполь чи села Донбасу, де розмовляли тільки українською (міста були зросійщені, а в селах українці були собою), чи вони там створюють умови для розвитку української мови? На тимчасово купованих територіях українські школи закриваються, українські книги й українське слово знищуються. Навіть у Запорізькій області, хоча Запоріжжя – колиска українського етносу, вольниці козацької, козацького духу. Там забороняється українська мова, нема жодної україномовної теле- чи радіопрограми. То вам, московитам, можна нищити, а нам, українцям, не можна цьому протистояти? Так не може бути!
МОВНИЙ ФРОНТ – ТЕЖ БОРОТЬБА І ВІЙНА , ДЕ ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
– Через повномасштабне вторгнення чимало українців опинилися на еміграції у Європі, де також виникають проблеми із захистом нашого права на рідну мову через вплив росіян…
–Мене дуже неприємно вражає те, що на четвертому році великої страшної війни, коли Україна втратила багатьох своїх громадян-носіїв української мови, які розбіглися по світах у пошуках порятунку, а зараз я дивлюся матеріали з інших країн, зокрема з Німеччини про те, що українці там бояться розмовляти українською через тиск з боку так званих російських німців. Дожилися! Німеччина набула собі величезної проблеми, пустивши нібито німців, які по суті не є німцями. Не знаю, як можна вибити московитське хамство, зверхність, зухвалість з менталітету тих, хто вважає себе німцями з епітетом «російський». Їхні діти такими самими зростають та вже у третьому поколінні так поводяться. Це мене хвилює.
Також хвилює, що «його величність гугл» досі не зробив українську мову однією з домінуючих. Тоді як Україна – це форпост свободи, волі, розвитку. Форпост збереження європейської цивілізації. Ніяка інша країна не робить такого внеску у збереження світової і європейської цивілізації, як Україна. Жодна нація. І коли я шукаю мови, то бачу: при всій повазі, наприклад, монгольська у гуглі є, хоча нею розмовляють лише 3 мільйони. Мова урду є. Але української немає. Це – робота для наших політиків і дипломатів. Мовний фронт – теж війна і боротьба, де теж треба перемагати. І теж треба докласти багато зусиль, щоб вирівняти стан речей. Якщо врахувати розпорошених по світах українців – то нас не менше 70 мільйонів…
Дивлюсь на студентів Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Наші студенти переважно україномовні. І це значною мірою результат політики, яку ми впроваджуємо. Я в цьому плані – непримиренний. Мав певні неприємності з деякими педагогами. Однак у мене може бути компроміс у будь-яких питаннях, але в питанні української мови у мене компромісу немає і не буде ніколи. Бо мова йде про інстинкт самозбереження нації.
Диктант Національної єдності студенти і викладачі Академії пишуть тотально. Всі. Багато-багато років. Відводимо час спеціально. Тобто на ділянці мовного фронту, за який я відповідаю, у нас все нормально. Але. Дивлюсь – прийшли першокурсники зі своїх сімей і шкіл, де панувала російська мова. Старші курси – всі україномовні. Додалися молодші – і нам потрібно докладати зусиль. Для них звичною є ситуація, коли розмовляють російською. Дивуюсь батькам, які бояться прильотів, гинуть на фронтах, а їхні діти послуговуються московитською. Незрозуміло.
Зрештою, мова для всіх людей– це маркер, який визначає: свій-чужий. У всіх народів. Нема такого «есперанто», яке б зробило всіх своїми. Хто говорить українською – свій, хто говорить російською – чужа людина. Не хочу, щоб третина моїх співвітчизників були мені чужими. Хочу, щоб вони були моїми рідними. Але що вони для цього роблять? Чи хочуть цього? Чи думають, що відвоювавши Україну ціною великих жертв, Україна залишиться такою самою, як була доти ? З кіркоровими , басковими, де українських афіш днем з вогнем було не знайти. Де на телеекранах – так звані московитські зірки, а на радіо – квоти на українські пісні. Насправді ж виявилось, що може бути повноцінна робота українських радіостанцій з нормальними українськими піснями. Так, там є полова, але ж дуже багато й позитиву. А російське практично все – полова. Мені як українцю, який об’їздив півсвіту, соромно було слухати, сідаючи в таксі , музику країни перебування та її мову. Думаю: чому ж у нас в українському таксі звучали російський шансон і попса? Чому геолокація показує, що це Україна, а оточуючий мовний фон – ніби не Україна?
РОЗМОВЛЯЄШ УКРАЇНСЬКОЮ? ВЖЕ ПРОКЛАДАЄШ ШЛЯХ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ УКРАЇНА БУЛА ВІЛЬНОЮ
–Ми, українці, почали вибиратися з лабет постколоніальної суспільної свідомості фактично тільки з приходом великої війни. Доти толерували все московитське. Дивилися на людей, які відстоювали українську мову, як на блаженних…
– На мою думку, було кілька сплесків розвою української мови. Час пізньої перебудови, коли ми згадали, що українці: різні культурно-мистецькі акції, поява українських гуртів, перевага українського репертуару. Згодом –під час Майдану 2004 року.І , звісно, на початку великої війни, коли українська мова і все українське стало чинником, який гуртував людей. Я їздив в Одесу, інші південні міста – до мене всі і всюди звертались українською мовою. Зараз вже цього нема. Відкат. Не можу зрозуміти істинних причин цього. Але це – недопрацювання наших можновладців і освітян. Тому що не може бути справжнім учитель, який на уроці розмовляє українською, а на перерві переходить на російську. Діти беруть приклад. Це злочин проти України й українського народу. І такі факти потрібно оцінювати та протидіяти.
Адже ворог хоче паралізувати наше життя, позбавити українців елементарних умов для життя. Це геноцид. Ще раз наголошую: команди нищити Україну віддаються російською мовою. І якщо ви по той бік зла, то визначайтеся . Не хочеш ти українську мову? Будь ласка, маєш право і можливість виїхати на московію і там послуговуватися тією мовою. Бо якщо ти – українець, то як у тебе може бути рідна мова – російська? Як може бути рідна мова українця не українською? Якщо він українець. Навіть якщо твої батьки не мали можливості чи не хотіли розмовляти українською, то ти повинен зрештою під тиском обставин і великої біди зрозуміти: якщо стаєш українцем, розмовляєш українською – то вже прокладаєш шлях для того, щоб Україна була вільною. Ти вже робиш свій вклад у перемогу в цій війні. Щоб не дати підстав нікому казати: « я піду на Київ, бо там москвоязикі сидять і їх треба рятувати.» Хочеш, щоб московити тебе «рятували»? Продовжуй розмовляти російською.
– Вдячність за відверту розмову!
Розмову вела Ольга ДУБОВИК
